Petr · N. · Pshenychny · – · Agel · Arnika

Михайло Папієв: Ви проголосуєте проти багатодітних дітей.

Олександр Пеклушенко: ...для демонстрации такого консенсово (мався на увазі «консенсус»).

Віктор Янукович: Чому 18 років голосували картками. Чому голову обрали картками, а чому цей закон по соціальним гарантіям голосувати вставанням руки.

Михайло Клюєв, перший заступник міністра внутрішніх справ: У нас є підприємство «Форт», которое вполне задовольняет весь наш... все наши патребы.

Нестор Шуфрич: До сегодняшнего дня нима экспертиз.

Николай Азаров: Мы дважды начинали с провалов, которые вы нам оставили и еще один уряд папередний. Порядок мы наводим.

В рамках проекту «Максизми-колосизми» Інституту Лідерства, Обаянія і Харизми (Інститут ЛОХів) ім.Макса Колоса презентуємо вислови почесного президента інституту, які вже стали крилатими.

Яка людина, такі вислови.

Вікно було зачинене, але відкрите... Це гнучке мислення.

Я сегодня видел человека, которого не узнал.

- Ты в «Фуршет»?

- Нет, я недалеко.

Я з вами не можу серйозно. Серйозно.

І не хотів, і все одно...

Не все, що beautiful, воно stranger.

Я добув дуже корисну інформацію, не потрібну для нашої роботи.

Фукуяма со своим концом... истории.

Бери скільки хочеш, але не більше трьох.

Орієнтовний план відсутності в робочий час.

Інформації пофіг, як ми одягнені.

Я піду з тобою, але пізніше.

Я никогда не был Максом.

Я себе часто не розумію.

Туалет, він же не регламентований.

Я думаю одне, а говорю інше.

- Макс, ты как?

- Я слева.

      В людини повинен бути стрижень.

У меня есть цель – прямо и направо.

Бажаємо всім такої гнучкості мислення і такої благородної мети. І головне - щоб був стрижень.

Летіли стріли повз наші тіла і душі вставали над ядерними реакторами всього світу будили стомлену жінку яка спочивала в крихітній кімнатці і питали в неї чия вина а вона не розуміючи що відбувається плакала а потім тікала стрибала з високої гори ми потребували чогось вирушили але зупинились зрозумівши що сил нема йти далеко спали їли трахались та все робилось кепсько спали їли не трахались діла ставали ще гіршими трахались не їли не спали трахались наші нащадки забули про наші турботи літали і побачили жінку що бігла спотикалась і нервово схлипувала а ми ж її зовсім не хотіли лякати птахи давно попадали літаки давно забули про наше небо і хмари пахли нашатирем і кипіли було спекотно  але завтра випадав сніг і руйнував будував збирав і приносив нам у пригорщах двох метеликів які були схожі на нас рожеві крильця голубі відблиски ми нічого кращого не придумали як дати їм ім’я прив’язати за ніжки до непорушного вітру який вмирав у гнилій долині як він радів бо був несповна розуму а метелики плакали та втекти не могли намагались його підвести плакали я сміявся та рота не роззявляв і міг лише розплющувати і заплющувати і розплющувати очі мої очі метеликові крильця а насправді метеликові крильця мої очі а насправді помах крильми моє життя яке надто рано вичерпалось мені його позичали і я брав не віддавав брав брав забрав сумував стрибав вимагав пропивав кохав мав втрачав знав не казав жевріла пам’ять струменилось благоговіння перед соковитими і незайманими неторканими знехтуваними зрихлені і порублені що поселилися недалеко від нас завжди переповідали про втоптану землю і висушений цвіт яблуні їхні розмови набридали і ми торохтіли про мокрий півмісяць краплі стікали з нього а він хитався поки не впав і не вбив вітер до якого прив’язані метелики то ми

Збільшуються надходження в бюджет, з якого платяться пенсії і заробітні плати лікарям і врачам.

Григорій Немиря

Передача «Я так думаю», канал 1+1, 30 травня 2009 р.

Та хіба це м'ясо? Це ж балик!

Пані Світлана

Рей і Лінн Саймон із Нью-Йорка протягом двох років шукали будинок, який би їм сподобався. Зрештою вони знайшли потрібний їм особняк XIX ст. посеред букового лісу.

Подружжя погодилося заплатити за нього $300 тис. Однак володар землі, на якій стоїть будинок, заявив, що має намір знести дім. Бо хоче побудувати на цій ділянці парк розваг.

Саймони, обидва інженери за професією, вирішили купити дім і перенести його. Група спеціалістів вирила під особняком із 4 спальнями траншеї завглибшки 1,5 м. Заклали в них невеликі, але надміцні рухомі платформи. У них вставили сталеві опори, які потім приєднали до фундаменту будівлі. Потім будинок підняли над землею за допомогою надпотужних насосів. Зрештою 480-тонну споруду перевезли на рухомих платформах, потім спустили на землю та під’єднали всі комунікації.

Операція коштували $150 тис. і продовжувалася три місяці. Саймони залишилися цілком задоволені:

— Коли знаходиш будинок своєї мрії, то підеш на все, аби жити в ньому з тими, кого любиш, — каже Лінн Саймон.
(http://gazeta.ua/index.php?id=290485&eid=)

Прожила, як за пеньком висралась!

Люба КЛИМЕНКО

Шановне панство.

Запрошуємо всіх небайдужих на безпрецедентну подію.

Вперше Письменник судиться з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (НЕК).

Перше слухання відбудеться в Окружному суді міста Києва

21 квітня о 15:30 за адресою: вулиця Десятинна 6/8.

Лауреат Шевченківської премії Олесь Ульяненко подав позов до суду проти НЕК, яка визнала «порнографічним» його останній роман «Жінка його мрії».

Оскільки бюрократи з НЕК в своїх діях вправно користуються адміністративними важелями, тільки присутність достатньої кількості вільних, незаангажованих людей в залі на судових засіданнях допоможе розгляду справи по суті і винесенню справді законного, а не скроєного за лаштунками вердикту.

Якщо вас хвилює збереження свободи слова в Україні, розмістіть анонс про цю подію у ваших медіа: в пресі, на сайтах, в ЖЖ, перешліть цю інформацію вашим знайомим.

з повагою і сподіванням на підтримку

Юка Гаврилова, літагент

рецензія на роман

http://ukr.mediaport.ua/statiy/15342

ланки на історію проблеми:

http://www.telekritika.ua/brynykh/2009-02-12/43770

http://vsiknygy.net.ua/index.php?module=reportage&id=796

http://www.radiosvoboda.org/Content/Article/1496785.html

http://news.kh.ua/kharkov/9232-pervuyu-pornoknigu-ukrainy-izdali-v-xarkove.html

про позов до суду:

http://www.telekritika.ua/news/2009-03-23/44513

       Сірість

Сірий Дощ. Сірий день. Сіре небо.

Сірі очі і серце, й душа.

Закатовує сіра нестерпність,

Сірі ножиці розум вбива.

Сіра думка із сірого мозку

Через сірі виходить уста.

Й сіра внутрішність сірого тіла

Божевільно-убивчо пуста.

Сіра музика сірого вітру

Закровавлює глухість німу.

І співає зсіріла уява

Чорну пісню про сіру пітьму.

Сьогодні на передачі «Ранковий іспит», Радіо Ера-FM, Юрій Павленко сказав: «З 2006 року кількість усиновлень українцями переважає кількість усиновлень українцями».
Все геніальне - просто.  

Деколи сядеш на призьбі думку гадати, а думки все лізуть в голову похмурі і холодні. Як писав класик: голівонька моя блядська, серце моє ґвалтоване. Або як співав один заслужений: а небо плаче грозами. Або як каже дядько: ото воно так. Згадаєш мудрих людей, гордість нації з серії «нашого цвіту по всьому світу» - і легше тобі на душі. І нічого додати, бо така доба вона наша постмодерна, що все вже сказано; блядські алюзії-ремінісценції, а сам мовчиш, «как би чєво нє вішло». Суцільний карнавал, про який ти читаєш з газет вже по його завершенні. Ще буде війна, каже дядько, і я йому вірю; бо ж війна – то такий ґрандіозний карнавал, шо мать його ... карнавал з карнавалів, я б сказав. Постмодерна війна: дорослі дядьки зі щирими усмішками під якийсь шалений джайв палять обин в одного з іграшкових пістолетів. Але сприймають то все дуже серйозно. На честь переможця (і геть не має значення, хто переміг, добрі чи лихі, бо все відносно) вмикають гімн Звитяги – славнозвісний гіт Duck Tales, у виконанні не менш славнозвісного Mueller-а. А потів всі учасники бойових дій, а надто ті, що навічно в нашій памяті, і яким посмертно присвоєно звання героїв, заслужених і народних, разом з тими, для яких «празнік со слєзамі на глазах», в стєльку п’яні танцюватимуть під Alley-Oop. Алей-уп-уп підспівуватимуть мертві. Уп-уп-уп мляво вторитимуть живі. А далі разом заведуть душещєпатєльную, чи то душетрєпатєльную No more heartaches великого лірика Bankrof-а, чиї пісні вганяли в депресію не одне покоління злих, знервованих і важко керованих. Наостанок обнімуться мертві із живими, і ледве ворушачи губами скажуть одне одному – Мана-Мана, що означає – манав я ваші звірячі закони життя. Амінь.

Маски-Шоу, бля, – скаже дядько. Та опісля з сумом додасть: весело було, як батька ховали. Шкода, дядько війни не дочекається, бо поки інші дядьки протверезяться й відреагують на виклики нашої доби – час буде вже не той, та й виклики інші. Захочеться чогось нового, серйозного, сповненого глибоким/високим смислом, чогось справжнього. А щоб сказати щось нове, мають передовсім витворитись нові якості, що докорінно змінять наше життя і навіть більше – наше уявлення про життя. Отже авансом слава тим, які побудують світле невпізнаване майбутнє. А поки що Hit the road Jack, що в загальному означає – OTO BOHO TAK.

Їде гуцул на авто, на повній швидкості. Дивиться Даїшник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зіб’ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- Поховайте вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.
- Та чого ж не поховаю, синку.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
- Слава Йсусу.
Дід обертається
- Слава навіки!
- А що, діду, закопали того?
- Та закопав..
- Та як закопали, як во він лежить.
- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара закопаю.

Гуцул подякував і пішов. В ДАІ б’ють тривогу:
- шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно,тільки на цвинтарі лямпа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає. Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі. Підходить до гробаря і каже:
- Ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
- ТА ТИ КУРВО ВЛЯЖЕШСЯ НИНІ ЧИ НЄ???!!!