Petr N. Pshenychny – Agel Arnika

Опалення мозоку

2009-10-06T15:26:03Z

Михайло Папієв: Ви проголосуєте проти багатодітних дітей.

Олександр Пеклушенко: ...для демонстрации такого консенсово (мався на увазі «консенсус»).

Віктор Янукович: Чому 18 років голосували картками. Чому голову обрали картками, а чому цей закон по соціальним гарантіям голосувати вставанням руки.

Михайло Клюєв, перший заступник міністра внутрішніх справ: У нас є підприємство «Форт», которое вполне задовольняет весь наш... все наши патребы.

Нестор Шуфрич: До сегодняшнего дня нима экспертиз.

Николай Азаров: Мы дважды начинали с провалов, которые вы нам оставили и еще один уряд папередний. Порядок мы наводим.

Олександр Кузьмук: У нас є аснапалагающі документи, по яким функціонують і развіваются збройні сили.

Опалення мозоку, бля

2009-09-16T11:19:04Z

Віктор Янукович: Є радикали в кожній політичній силі, в яких такий, знаєте, є... опалення.......... як, мозоку, да.

Павло Розенко (перший заступник міністра праці та соціальної політики): соціальна допомога сім’ям з дітьми інвалідів.

Леонід Кравчук: В уряді є ще квота Віктора Андрійовича Президента... ой, Ющенка.

Виктор Черномырдин: Наши отношения с Соединенными Штатами — это наши отношения. Украина к ним никакого отношения не имеет.

Вадим Карасьов: Оце основне, тому що там є і енергетика, є і те, що Україна не буде після перезагрузки, перезавантаження відносин між Росією і Сполученими Штатами Америки… не отримає негативну нагрузку або перегрузку після цієї перезагрузки.

Арсений Яценюк: Коалиция, которая существует фактически, не существует ни фактически, ни юридически.

Анекдот дня

2009-09-10T09:03:41Z

Розмова двох співробітників:

- В другій половині дня зовсім нічого не хочеться робити.

- А в першій?

- А в першій дуже хотілося їсти...

Інститут ЛОХів

2009-07-02T07:01:09Z

В рамках проекту «Максизми-колосизми» Інституту Лідерства, Обаянія і Харизми (Інститут ЛОХів) ім.Макса Колоса презентуємо вислови почесного президента інституту, які вже стали крилатими.

Яка людина, такі вислови.

Вікно було зачинене, але відкрите... Це гнучке мислення.

Я сегодня видел человека, которого не узнал.

- Ты в «Фуршет»?

- Нет, я недалеко.

Я з вами не можу серйозно. Серйозно.

І не хотів, і все одно...

Не все, що beautiful, воно stranger.

Я добув дуже корисну інформацію, не потрібну для нашої роботи.

Фукуяма со своим концом... истории.

Бери скільки хочеш, але не більше трьох.

Орієнтовний план відсутності в робочий час.

Інформації пофіг, як ми одягнені.

Я піду з тобою, але пізніше.

Я никогда не был Максом.

Я себе часто не розумію.

Туалет, він же не регламентований.

Я думаю одне, а говорю інше.

- Макс, ты как?

- Я слева.

В людини повинен бути стрижень.

У меня есть цель – прямо и направо.

Бажаємо всім такої гнучкості мислення і такої благородної мети. І головне - щоб був стрижень.

Бик - це бик (Янукович)

2009-07-02T06:31:01Z

Валерій Писаренко: «Немає часу сьогодні на те, щоб гратися з організаторами ігрових ігор».

Володимир Литвин: «Почне діяти не політична діяльність, а буде працювати закон і Конституція».

Володимир Бондаренко: «надзвичайно надзвичайні ситуації».

A_A: метеликові крильця мої очі а насправді помах крильми моє життя

2009-06-02T08:22:21Z

Летіли стріли повз наші тіла і душі вставали над ядерними реакторами всього світу будили стомлену жінку яка спочивала в крихітній кімнатці і питали в неї чия вина а вона не розуміючи що відбувається плакала а потім тікала стрибала з високої гори ми потребували чогось вирушили але зупинились зрозумівши що сил нема йти далеко спали їли трахались та все робилось кепсько спали їли не трахались діла ставали ще гіршими трахались не їли не спали трахались наші нащадки забули про наші турботи літали і побачили жінку що бігла спотикалась і нервово схлипувала а ми ж її зовсім не хотіли лякати птахи давно попадали літаки давно забули про наше небо і хмари пахли нашатирем і кипіли було спекотно але завтра випадав сніг і руйнував будував збирав і приносив нам у пригорщах двох метеликів які були схожі на нас рожеві крильця голубі відблиски ми нічого кращого не придумали як дати їм ім’я прив’язати за ніжки до непорушного вітру який вмирав у гнилій долині як він радів бо був несповна розуму а метелики плакали та втекти не могли намагались його підвести плакали я сміявся та рота не роззявляв і міг лише розплющувати і заплющувати і розплющувати очі мої очі метеликові крильця а насправді метеликові крильця мої очі а насправді помах крильми моє життя яке надто рано вичерпалось мені його позичали і я брав не віддавав брав брав забрав сумував стрибав вимагав пропивав кохав мав втрачав знав не казав жевріла пам’ять струменилось благоговіння перед соковитими і незайманими неторканими знехтуваними зрихлені і порублені що поселилися недалеко від нас завжди переповідали про втоптану землю і висушений цвіт яблуні їхні розмови набридали і ми торохтіли про мокрий півмісяць краплі стікали з нього а він хитався поки не впав і не вбив вітер до якого прив’язані метелики то ми

Бик - це бик

2009-05-05T11:46:41Z

Збільшуються надходження в бюджет, з якого платяться пенсії і заробітні плати лікарям і врачам.

Григорій Немиря

Передача «Я так думаю», канал 1+1, 30 травня 2009 р.

!!!

2009-04-30T13:55:50Z

Телебачення впритул наблизило до нас світ, який від нас відгороджує телевізор.

Генрик Ягодзинський

Жінка - геніально!

2009-04-30T13:43:44Z

Та хіба це м'ясо? Це ж балик!

Пані Світлана

За 150 тисяч доларів будинок пересунули на кілометр

2009-04-28T12:11:17Z

Рей і Лінн Саймон із Нью-Йорка протягом двох років шукали будинок, який би їм сподобався. Зрештою вони знайшли потрібний їм особняк XIX ст. посеред букового лісу.

Подружжя погодилося заплатити за нього $300 тис. Однак володар землі, на якій стоїть будинок, заявив, що має намір знести дім. Бо хоче побудувати на цій ділянці парк розваг.

Саймони, обидва інженери за професією, вирішили купити дім і перенести його. Група спеціалістів вирила під особняком із 4 спальнями траншеї завглибшки 1,5 м. Заклали в них невеликі, але надміцні рухомі платформи. У них вставили сталеві опори, які потім приєднали до фундаменту будівлі. Потім будинок підняли над землею за допомогою надпотужних насосів. Зрештою 480-тонну споруду перевезли на рухомих платформах, потім спустили на землю та під’єднали всі комунікації.

Операція коштували $150 тис. і продовжувалася три місяці. Саймони залишилися цілком задоволені:

— Коли знаходиш будинок своєї мрії, то підеш на все, аби жити в ньому з тими, кого любиш, — каже Лінн Саймон.
(http://gazeta.ua/index.php?id=290485&eid=)

Жінка - геніально!

2009-04-24T15:04:16Z

Прожила, як за пеньком висралась!

Люба КЛИМЕНКО

Олесь Ульяненко подав позов до суду проти НЕК

2009-04-17T14:08:06Z

Шановне панство.

Запрошуємо всіх небайдужих на безпрецедентну подію.

Вперше Письменник судиться з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (НЕК).

Перше слухання відбудеться в Окружному суді міста Києва

21 квітня о 15:30 за адресою: вулиця Десятинна 6/8.

Лауреат Шевченківської премії Олесь Ульяненко подав позов до суду проти НЕК, яка визнала «порнографічним» його останній роман «Жінка його мрії».

Оскільки бюрократи з НЕК в своїх діях вправно користуються адміністративними важелями, тільки присутність достатньої кількості вільних, незаангажованих людей в залі на судових засіданнях допоможе розгляду справи по суті і винесенню справді законного, а не скроєного за лаштунками вердикту.

Якщо вас хвилює збереження свободи слова в Україні, розмістіть анонс про цю подію у ваших медіа: в пресі, на сайтах, в ЖЖ, перешліть цю інформацію вашим знайомим.

з повагою і сподіванням на підтримку

Юка Гаврилова, літагент

рецензія на роман

http://ukr.mediaport.ua/statiy/15342

ланки на історію проблеми:

http://www.telekritika.ua/brynykh/2009-02-12/43770

http://vsiknygy.net.ua/index.php?module=reportage&id=796

http://www.radiosvoboda.org/Content/Article/1496785.html

http://news.kh.ua/kharkov/9232-pervuyu-pornoknigu-ukrainy-izdali-v-xarkove.html

про позов до суду:

http://www.telekritika.ua/news/2009-03-23/44513

Бик - це бик, або ВСЕ ГЕНІАЛЬНЕ – ПРОСТО

2009-04-17T10:39:33Z

Сергій Дойко, журналіст Радіо Ера-FM, на передачі «Від першої особи» дуже «цікаво» сформулював запитання Вадиму Гуржосу:

– Цікаво у Вас поцікавитись, запитати: взагалі от важко цією сферою опікуватись?

На інше запитання Вадим Гуржос «двозначно» відповів:

– Для користувача (доріг) немає значення, по якому значенню він їде.

A_A : ЗІ СТАРОГО

2009-04-16T14:32:04Z

Сірість

Сірий Дощ. Сірий день. Сіре небо.

Сірі очі і серце, й душа.

Закатовує сіра нестерпність,

Сірі ножиці розум вбива.

Сіра думка із сірого мозку

Через сірі виходить уста.

Й сіра внутрішність сірого тіла

Божевільно-убивчо пуста.

Сіра музика сірого вітру

Закровавлює глухість німу.

І співає зсіріла уява

Чорну пісню про сіру пітьму.

Бик - це бик (Янукович)

2009-04-16T10:23:53Z

Сьогодні на передачі «Ранковий іспит», Радіо Ера-FM, Юрій Павленко сказав: «З 2006 року кількість усиновлень українцями переважає кількість усиновлень українцями».
Все геніальне - просто.

A_A : ВІЙНА ЯК ШАЛЕНИЙ ДЖАЙВ

2009-04-15T15:36:18Z

Деколи сядеш на призьбі думку гадати, а думки все лізуть в голову похмурі і холодні. Як писав класик: голівонька моя блядська, серце моє ґвалтоване. Або як співав один заслужений: а небо плаче грозами. Або як каже дядько: ото воно так. Згадаєш мудрих людей, гордість нації з серії «нашого цвіту по всьому світу» - і легше тобі на душі. І нічого додати, бо така доба вона наша постмодерна, що все вже сказано; блядські алюзії-ремінісценції, а сам мовчиш, «как би чєво нє вішло». Суцільний карнавал, про який ти читаєш з газет вже по його завершенні. Ще буде війна, каже дядько, і я йому вірю; бо ж війна – то такий ґрандіозний карнавал, шо мать його ... карнавал з карнавалів, я б сказав. Постмодерна війна: дорослі дядьки зі щирими усмішками під якийсь шалений джайв палять обин в одного з іграшкових пістолетів. Але сприймають то все дуже серйозно. На честь переможця (і геть не має значення, хто переміг, добрі чи лихі, бо все відносно) вмикають гімн Звитяги – славнозвісний гіт Duck Tales, у виконанні не менш славнозвісного Mueller-а. А потів всі учасники бойових дій, а надто ті, що навічно в нашій памяті, і яким посмертно присвоєно звання героїв, заслужених і народних, разом з тими, для яких «празнік со слєзамі на глазах», в стєльку п’яні танцюватимуть під Alley-Oop. Алей-уп-уп підспівуватимуть мертві. Уп-уп-уп мляво вторитимуть живі. А далі разом заведуть душещєпатєльную, чи то душетрєпатєльную No more heartaches великого лірика Bankrof-а, чиї пісні вганяли в депресію не одне покоління злих, знервованих і важко керованих. Наостанок обнімуться мертві із живими, і ледве ворушачи губами скажуть одне одному – Мана-Мана, що означає – манав я ваші звірячі закони життя. Амінь.

Маски-Шоу, бля, – скаже дядько. Та опісля з сумом додасть: весело було, як батька ховали. Шкода, дядько війни не дочекається, бо поки інші дядьки протверезяться й відреагують на виклики нашої доби – час буде вже не той, та й виклики інші. Захочеться чогось нового, серйозного, сповненого глибоким/високим смислом, чогось справжнього. А щоб сказати щось нове, мають передовсім витворитись нові якості, що докорінно змінять наше життя і навіть більше – наше уявлення про життя. Отже авансом слава тим, які побудують світле невпізнаване майбутнє. А поки що Hit the road Jack, що в загальному означає – OTO BOHO TAK.

)))))

2009-04-15T13:04:08Z

Їде гуцул на авто, на повній швидкості. Дивиться Даїшник стоїть. Не тормозить, думає, а не гріх, як зіб’ю, бо то москаль-москалем. Збив. Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- Поховайте вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.
- Та чого ж не поховаю, синку.
Так і домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає з тілом на цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжку допиває. Гуцул кладе трупа на землю, каже:
- Слава Йсусу.
Дід обертається
- Слава навіки!
- А що, діду, закопали того?
- Та закопав..
- Та як закопали, як во він лежить.
- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара закопаю.

Гуцул подякував і пішов. В ДАІ б’ють тривогу:
- шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно,тільки на цвинтарі лямпа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає. Приходить на цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжій могилі. Підходить до гробаря і каже:
- Ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
- ТА ТИ КУРВО ВЛЯЖЕШСЯ НИНІ ЧИ НЄ???!!!

15 m

2009-04-14T17:49:29Z

Сьогодні викладачка зарубіжної назвала Коельо «графоманом, который называет себя гением».
«Я прочитала две его книги, «Алхимик» и... боже, как ее... о девушке-проститутке... Это кошмар, просто кошмар! Это посредственно! Эта поэтизация проституции... нет, даже не поэтизация, а пропаганда! Вам нравятся сексуальные сцены? Так почитайте «Эммануэль», классика, по крайней мере. Хотите, я вам дам, у меня есть. Зачем вам этот Коэльо, читайте хорошую литературу».
«А когда я читала Зюскинда, у меня случился инфаркт, – тут всі починають сміятись. – Нет, серьезно. Меня вовремя доставили в больницу. Мне оставалось жить 15 минут... Но вы, думаю, понимаете, что инфаркт случился не из-за Зюскинда, он хороший писатель». )))

AHдPIй ЛюбKA

2009-04-14T15:53:10Z

* * *

в ту ніч ісус ходив по воді
вода була холодна і тьмяна
ішов петро а за ним сурмачі
апостоли всі безнадійно п’яні

апостоли всі роти у крові
в руках хліби шматочками риба
в ту ніч на воді горіли вогні
і грала музика наче вибух

в ту ніч усе потопало в вині
заграли джаз збожеволілі дзвони
і мироточили на стіні
священні як лоно ікони

горіли книги горів вівтар
циганки голі неначе жриці
і взявши соло всесильний цар
став раптом схожий на лик п’яниці

і всі залилися гавкотом псів
на небі місяць висів як люстра
та вмовкли всі і померли всі
бо так говорив заратустра

agel_arnika @ 2009-02-24T09:01:00

2009-02-24T07:43:25Z

ПОГЛЯД КРІЗЬ ТЮЛЬ

погляд крізь тюль
          молитва під чорним куполом неба
          і бідкання на складність простору
          що пронизує дротами головоломок
        мозку півкулі здавлені

погляд крізь тюль
          молитва за ґратами
        тюрми свого сум’яття
        і подяка за тюльку віри
        на сніданок обід і вечерю
        в обмін на спокій
        в обмін на зіржавлення
          в обмін на смерть

погляд крізь тюль
          молитва в розчині
          концентрованої кислоти існування
          і звинувачення в рідкості
          дощу психотропного
         і сонця збуджувального
          бо видзьобує печінку
        безкрилість наша

погляд крізь тюль
          молитва за межею чекання
          і возвеличення безодні невідомого
          де потонути хочу

погляд крізь тюль
          молитва посеред невіри і невіруючих
          і вдоволення виросле з непідкоримості
          бо один я такий

A_A

agel_arnika @ 2008-10-10T17:31:00

2008-10-10T14:31:50Z

Умираешь не тогда, когда теряешь жизнь,

а когда понимаешь, что она тебе не нужна

Я стою по колени в песке. Вокруг бескрайняя пустыня. Мне страшно, но отчего? Я сажусь на горячий песок и делаю то, что получается лучше всего – думаю. И совсем не важно, к каким выводам я приду – важен сам процесс. Ведь этот процесс и есть моя жизнь.

А когда я начинаю предпринимать какие-то действия – жизнь прерывается. Просто пока мое тело неподвижно, она сидит у меня на коленях и тихо мурлычет. Наверное, думает вместе со мной. Но стоит мне пошевелиться и нарушить ее покой, она сразу начинает убегать. Мне ее не догнать, ведь бегает она быстрее. Поэтому я не очень-то стараюсь. Я знаю ее лучше, чем она полагает, ведь все время думаю только о ней. Я знаю, что когда я остановлюсь, успокоюсь, перестану суетиться, она сама вернется ко мне, моя жизнь. Ведь друг без друга мы ничто.

В очередной раз она убежала. И как бы я не противился, но мне надо хотя бы сделать вид, что догоняю ее. Она поверит, я знаю. Даже я поверю. Я подымаюсь и стараюсь выбраться из песка, но у меня ничего не выходит. Напротив, меня начинает засасывать. Я пробую разгребать песок руками, но меня затягивает еще сильнее. Я напрягаюсь изо всех сил, я кричу, хотя знаю, что никто не услышит. Меня истощает чувство безысходности, и я тихо плачу, плачу из-за того, что рядом нет тебя.

Неожиданно от моих слез песчинки начинают таять. Я свободен! Беги! Догоняй ее, она ведь этого хочет!.. Но у меня больше нет сил. Солнце сожгло мои нервы. Мое тело рассыпается, как песок. Моя душа испаряется, а сердце взрывается от пресыщения болью.

Из моих глаз прорастают два цветка – один синий, другой красный. Сначала они питаются моими слезами, а когда те исчерпываются – высасывают мою кровь. Я чувствую, что начал проясняться смысл моего существования. Главное – понять, для чего цветы в пустыне.

Я только то и делал, что бродил по пустыни и думал. На пекущем солнце быстрее заживали раны, оставались огромные рубцы. Да, болело, но я старался не обращать на это внимания. Я пытался не думать о тебе, но получалось совсем наоборот – ни о чем, кроме тебя думать не мог. Вскоре я и к этому привык, казалось, я уже ничего не чувствую. Только казалось… Я скучал, я по-прежнему любил и продолжал идти лишь в надежде, что судьба приведет к тебе.

Жить без жизни – забавная штука. Сначала тяжело, но когда наловчишься, получается весьма неплохо. Еще легче, когда понимаешь, что сам ее отпустил, свою жизнь, и не жалеешь об этом. Тебе некого винить, разве что ее. Зачем она ушла, могла б догадаться, что когда-то мне надоест бегать, догонять и начинать все сначала. Рано или поздно устаешь, тогда надо просто помолчать, не думать, а чувствовать и верить.

Жить без жизни очень скоро входит в привычку. Ты находишь ей всевозможные второсортные заменители, используешь их и выбрасываешь. Тебе это нравиться, это приносит наслаждение. Но вскоре начинается боль, настоящая боль, единственное настоящее в жизни без тебя. Я радуюсь этой боли, ибо лишь она дает понять, что я еще не умер, что не порвана еще нить, связывающая нас с тобой.

Плохо, что пустыня не кончается. Плохо, что некому вывести тебя, точнее ты никому не позволяешь этого сделать, ведь для тебя все – второсортные. Ты сам для себя утратил ценность. В пустыне ты отчетливо понимаешь, что смерть не так страшна, как казалось, что жизнь – всего лишь путь. В пустыне ты учишься не просто думать обо всем и ни о чем, но думать о действительно важных вещах, учишься не терять мысли, учишься спорить сам с собой и находить правильный ответ, учишься не бояться сомнений, ведь они не дают прервать движение. Но чтобы блуждать по пустыне, нужно быть несчастным. Счастье возносит в небеса, а там все по-другому – там только смотрят в глаза и любят. Неужели чтобы пройти путь в пустыне, я должен отказаться от своей Жизни? Что мне даст больше – боль от потерянной любви или сама любовь?

В пустыне тяжело, даже когда привыкнешь. Иногда хочется вырваться, но как? Я считал шаги, считал звезды, считал свои мысли. Последних было намного больше. Я знал, что когда-нибудь упаду, и придет конец. Я чувствовал, что протяну еще недолго. И совсем не от бессилия, а от исчерпанности смысла. Только вера в то, что моя жизнь тоже ищет меня, заставляла идти. Но сколько можно, пропала уверенность, что она мне нужна. Я наконец-то нашел ответ на последний вопрос. Я сорвал цветы и положил на песок. Я снова плакал, плакал очень долго, как никогда. Я прощался. Слезы капали на цветы, они впитывали влагу, и я очень надеялся, что они смогут тебя дождаться. Ведь эти цветы, пропитанные моими слезами, – для тебя. Чтобы вернуть тебе, затерявшейся в пустыне, радость, наполнить твои глаза жизнью, подарить тебе счастье. В этом и был смысл моего существования. Я понимаю, что ради этого стоило жить и, тем более, умереть.

Как бы там ни было, не отыскал я свою Жизнь. Просто не смог, или не достаточно сильно хотел?.. Я прилег, чтобы отдохнуть. Я уснул и думал, что уже не проснусь. Но вдруг я ощутил чье-то нежное касание. Неужто я уже в раю, неужели моя жизнь нашла меня. Зачем?!! Не надо! Не хочу! Она мне уже не нужна. Я открыл глаза и….

- Ник!?... А я думал, это моя жизнь…

- Я и есть твоя жизнь, дурачок, неужели ты еще этого не понял, - ты наклонилась, чтобы поцеловать меня, но…

я был уже мертв. Я умер потому, что было поздно, поздно она пришла. Умираешь ведь не тогда, когда теряешь жизнь, а когда понимаешь, что она тебе не нужна.

A_A

agel_arnika @ 2008-05-26T14:08:00

2008-05-26T12:31:32Z

Оксана Забужко

Новий закон Архімеда

Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать.
Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил,
Потроху штормить, і безлюдніє пляж.
Починається нежить.
Збирай рушники й парасолі — не руш моїх кіл.

Вони самоправні — як в камінь вціловані морем,
Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі…
Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра,
То власне тому, що над міру винищував кіл!

А я свої довго плекала (ховала, ростила…) —
Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор, різким,
Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла,
У нашому світі!
Ніколи.
Ні в чому.
Ні з ким.

При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?..
А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін,
І все, що я можу насправді для тебе зробити, —
Кохати тебе, як пред Богом і морем:
НЕ рушачи кіл!

Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!),
І риби у морі, і звірі у полі — про це ж:
НЕ РУШ МОЇХ КІЛ! — бо нема в них для тебе користі,
Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш!

О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав
Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!..
І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос тарате”, —
Мужчинам,
Імперіям,
Часу:
Не руш моїх кіл.

agel_arnika @ 2008-05-22T16:44:00

2008-05-22T13:51:41Z

Уолт Уитмен

ТЕБЕ

Кто бы ты ни был, я боюсь, ты идешь по пути сновидений,
И все, в чем ты крепко уверен, уйдет у тебя из-под ног и под
руками растает,
Даже сейчас, в этот миг, и обличье твое, и твой дом, и одежда
твоя, и слова, и дела, и тревоги, и веселья твои,
и безумства - все ниспадает с тебя,
И тело твое, и душа отныне встают предо мною,

Ты предо мною стоишь в стороне от работы, от купли-продажи,
от фермы твоей и от лавки, от того, что ты ешь, что ты
пьешь, как ты мучаешься и как умираешь.

Кто бы ты ни был, я руку тебе на плечо возлагаю, чтобы ты
стал моей песней,
И я тихо шепчу тебе на ухо:
"Многих женщин и многих мужчин я любил, но тебя я люблю
больше всех".

Долго я мешкал вдали от тебя, долго я был как немой,
Мне бы давно поспешить к тебе,
Мне бы только о тебе и твердить, тебя одного воспевать.

Я покину все, я пойду и создам гимны тебе,
Никто не понял тебя, я один понимаю тебя,
Никто не был справедлив к тебе, ты и сам не был справедлив
к себе,
Все находили изъяны в тебе, я один не вижу изъянов в тебе,
Все требовали от тебя послушания, я один не требую его от тебя.
Я один не ставлю над тобою ни господина, ни бога: над тобою
лишь тот, кто таится в тебе самом.

Живописцы писали кишащие толпы людей и меж ними одного-
посредине,
И одна только голова была в золотом ореоле,
Я же пишу мириады голов, и все до одной в золотых ореолах,
От руки моей льется сиянье, от мужских и от женских голов
вечно исходит оно.

Сколько песен я мог бы пропеть о твоих величавых и славных
делах,
Как ты велик, ты не знаешь и сам, проспал ты себя самого,
Как будто веки твои опущены были всю жизнь,
И все, что ты делал, для тебя обернулось насмешкой.
(Твои барыши, и молитвы, и знанья - чем обернулись они?)

Но посмешище это - не ты,
Там, в глубине, под спудом затаился ты, настоящий.
И я вижу тебя там, где никто не увидит тебя,
Пусть молчанье, и ночь, и привычные будни, и конторка,
и дерзкий твой взгляд скрывают тебя от других и от самого
себя, - от меня они не скроют тебя,
бритые щеки, нечистая кожа, бегающий, уклончивый взгляд
пусть с толку сбивают других - но меня не собьют,

Пошлый наряд, безобразную позу, и пьянство, и жадность,
и раннюю смерть - я все отметаю прочь.

Ни у кого нет таких дарований, которых бы не было и у тебя
Ни такой красоты, ни такой доброты, какие есть у тебя,
Ни дерзанья такого, ни терпенья такого, какие есть у тебя.

И какие других наслаждения ждут, такие же ждут и тебя.
Никому ничего я не дам, если столько же не дам и тебе,
Никого, даже бога, я песней моей не прославлю, пока
не прославлю тебя.

Кто бы ты ни был! иди напролом и требуй!
Эта пышность Востока и Запада - безделица рядом с тобой,
Эти равнины безмерные и эти реки безбрежные - безмерно
безбрежен и ты, как они,
Эти неистовства, бури, стихии, иллюзии смерти - ты тот,
кто над ними владыка,
Ты по праву владыка над природой, над болью, над страстью,
над каждой стихией, над смертью.

Путы спадают с лодыжек твоих, и ты видишь, что все хорошо
Стар или молод, мужчина или женщина, грубый, отверженный
низкий, твое основное и главное громко провозглашает себя
Через рожденье и жизнь, через смерть и могилу, - все тут
ничего не забыто! -
Через гнев, утраты, честолюбье, невежество, скуку твое Я
пробивает свой путь.